Бачкуринський ЗЗСО І-ІІ ступенів - Майстрині нашого села

Життя... Скільки складових частин має це слово: народження, навчання, пізнання світу, захоплення. все це притаманне Козяр Ользі Василівні. мамина вишиванка. Ще з дитинства вона спостерігала за вправними рухами маминих рук. Красиві візерунки, картини, килими прикрашали їхню оселю. Любов до вишивання передались і їй.

Спочатку Ольга Василівна захоплювалась в'язанням. Ажурні шарфи, теплі шкарпетки, пінетки, шапочки, а пізніше світери, туніки були зв'язані її руками.
пізніше почала вишивати серветки, доріжки, мережки до подушок, рушники, килими.
кожний виріб має свою історію, у кожний вона вкладає свою душу. Вишиваючи отримує велике задоволення, покращується настрій, по-іншому сприймається світ.

Лаврик Світлана Антонівна

Прадавній скарб зібрати в виді чистім,

Традиції народу пронести крізь віки –

Життєве кредо наших фольклористів

Історія вкарбує у власні сторінки.

   Усе своє життя Світлана Антонівна присвятила пісні, стояла у витоків створення фольклорно-етнографічного ансамблю «Вишуканка»( була керівником). Тривалий час працювала директором СБК. Неодноразово Світлана Лаврик нагороджувалася почесними грамотами та дипломами. Нині вона пенсіонерка, ветеран культосвітньої роботи.

   Славиться ця старанна жінка не тільки любов ю до української пісні, а й до вишивання. «Вишивала, як тільки була вільна хвилина, вишивала і співала разом» - каже майстриня. Робіт достатньо було , тому з її ініціативи створено у власному будинку «міні-музей». Частину своїх вишивок створювала як подарунки для близьких, друзів. Доречно було б зазначити, що виріб «Вишуканці – 25» авторка передала у музей телепередачі «Фольк-musik” (ведуча О.Пекун).

   Майстерно володіє Світлана Антонівна і рідним словом. Нею складено «Пісню про Бачкурине», «Пісню про Софіївку», ряд віршів про рідний край. Вона вірить, що нащадки берегтимуть віковічні традиції , звичаї, обряди свого народу, рідного Монастирищенського краю:

Хоча роки у надвечір ї

Вже павутинкою пливуть,

Та давні наші обереги
Діти й онуки збережуть.

Івасик Марія Гнатівна

Голка, нитка, гачок…

Це звичайні, прості предмети, які необхідні у повсякденному житті кожної людини. А які чудеса вони можуть творити! А скільки душевної радості приносять вони тим людям, які вишивають ці хрестики! Тримати голку з ниткою, вишити перший хрестик навчила Марію Гнатівну мама. А її любов до цієї кропіткої роботи сама перейшла до неї. Ця любов з дитячих років і по сьогодення не згасає, а процвітає, як та незабудка чи ромашка на картині.

Велике значення у прищеплені любові до рукоділля зіграла її наставниця, класний керівник у 5-7 класах єврейка Смойковська Раїса Аронівна. Вона сама з любов’ю вишивала і навчила їх класти кожну ниточку на своє місце.

З виходом на пенсію почуття любові до вишивки не згасло, а розгорілось в полум’я, з’явилось більше вільного часу. На 78 році життя Івасик М.Г. вишиває, не просто собі вишиває, а (як кажуть в народі) горить цим заняттям. Коли б витримував організм, то вишивала б удень і вночі. Вишиває для дітей і онуків.

Її любов до вишивання передалась і онучкам. Маша і Соня вишивають не тільки нитками. Їхні роботи виготовлені з бісеру, паперу, стрічок зачаровують відвідувачів виставок у школі.

Найменша Анюта теж має роботи, вишиті хрестиком, бісером.
То ж виходить, що недаремно Марія Гнатівна так боролась за життя. Її любов, прагнення вишивати день і ніч продовжують її учні, її любі онуки.

Бабенко Світлана Андріївна

Бабенко Світлана Андріївна народилась 1986 року. Ще з дитинства почала захоплюватись вишивкою. Вміло підбирала кольори, ставила хрестики, утворюючи різні узори. З-під її умілих рук виходять рушники, серветки, скатертини.

Стіни її кімнат прикрашені іконами, вишитими бісером. Свої вироби любить дарувати друзям і знайомим. Премудрості вишивання передає молодшому поколінню.

Покотило Олександра Петрівна

Про таких сильних духом людей, як Покотило Олександра Петрівна можна розповідати годинами. Руки цієї жінки по-справжньому «золоті», і їм підвладна будь-яка робота. Вишивання – це хобі, спосіб провести дозвілля. І однією із найталановитіших, заповзятих вишивальниць села є Покотило О.П.

Переступивши поріг її світлого будинку, неначе потрапляєш в інший світ. Все навколо заквітчано її надзвичайної краси роботами: вишитими рушниками, скатертинами, серветками, картинами, в які вона вклала часточку своєї душі. Від її творінь важко відірвати погляд. Про кожне з них Олександра Петрівна розповідає, як про власну дитину: з любов’ю, ніжністю, трепетом. На рахунку майстрині – понад 100 рушників, виконаних у різних техніках, скатертини, наволочки, серветки, картини.

Не одне подружжя онуків дало обітницю вірності на рушниках, вишитих її руками.

Хоч і має жінка 74 роки, її натруджені руки створюють все нові і яскравіші вироби.

П'ясецька Марія Федорівна

П’ясецька Марія Федорівна, 1949 року народження, жителька с.Бачкурине, за всі роки свого життя виш9ила стільки рушників, наволочок, подушок, серветок, скатертин, ікон, що ними можна прикрасити десятки осель. Її барвисті, насичені кольорами і зігріті теплотою рук вироби звеличують красу рідного краю. Вишивати навчила мама, а у школі відвідувала гурток. Так і навчилася вишивати, і, мабуть, від того дня ні разу не переставала творити красу своїми роботами. Першою роботою була картина «Несе Галя воду», а потім більшість рушники. А згодом і наволочки, подушечки, серветки… Особливо любить вишивати ікони. Вишиває Марія Федорівна різною технікою. Роботи майстрині експонувались на різних виставках.

За вишиванням відпочиває душею. На сьогодні будучи жінкою пенсійного віку, не зупиняється на досягнутому, а навпаки, розвиває свою творчість, почала вишивати бісером і однією з перших її робіт є ікона «Матір Божа».

Марія Федорівна має ще багато творчих задумів.